«Ми силу в руках матимемо. Хто привик до воєнної грози, той не дасть себе в життю топтати і зневажати на грунті національнім» І. Балюк

Українські Січові Стрільці

Коли почалася перша світова війна, створена з усіх українських партій Головна Українська Рада у Львові 3 серпня 1914 року видала маніфест, який закликав підтримати Австрію в її боротьбі з Росією, бо, мовляв, перемога над царським деспотизмом принесе українцям визволення. Головна Українська Рада закликала всіх українських юнаків, зголоситися і стати в ряди українських січових стрільців... “Нехай же через весь край котиться наш поклик! Нехай пориває до бою всіх і тисячі нехай стануть в ряди українських січових стрільців!” Безпосередньо організацією українського легіону Головна Українська Рада доручила Бойовій управі в складі: Т. Рожанковського,  Д.Катамая (родом з Ямниці), М. Волошина, М. Геника (суддя з Печеніжина), К.Трильовського, С. Шухевич, Д. Вітовського. На місцях організацією добровольців займалис я: в Богоридчанськім повіті адвокат Михайло Новаковський, у Калузькім – лікар Іван Куровець, на Гуцульщині посол до сейму Петро Шекерик, син Івана Франка. В результаті цих заходів зголосилося майже 28 тисяч добровольців, переважно гімназистів, синів ремісників, селян. На збірний пункт у м. Стрий прибуло 10 тисяч добровольців, але з них лише 2500 було зараховано до легіону, а решта розчарованих юнаків змушена була повернутись додому. Перед загрозою розпуску українського легіону добровольці вимушені були прийняти присягу на вірність Австрії.

Уряд не дбав і про належне обмундирування та озброєння добровольців. На вимогу Бойової Управи УСС, до якої входили М. Галушинський – колишній директор Рогатинської гімназії, К. Трильовський та інші, австрійська військова влада мала звільнити із своїх рядів 100 старшин для служби в УСС, але відпустила тільки 20. Серед яких був Д. Вітовський, який згодом став ідеологом стрілецтва.

Перші бої УСС з царськими військами проходили на Закарпатті, а потім, в районі стрия. В боях за гору Маківку загинуло 47 стрільців, серед них – Ганущак Ілько, Григорчук Юрко з Корнича, Грищак Ілько, формуляк Дмитро з Балинець, Лаврук Іван з Княж двора, Савчук Дмитро з Отинії. 76 було поранено, багато потрапило в полон. За іншими даними було вбито 42 і поранено 83 стрільці. В боях за Болехів у травні 1915 р. полягло 15, поранено 50, полонено 150 чоловік. 27 червня 1915 року сотня Д. Вітовського ввійшла до Галича і підняла в колишній княжій столиці синьо-жовтий прапор. В боях на околиці Галича стрільці понесли такі втрати: 10 вбитих, 30 ранених і 27 полонених. В жовтні 1915 року в боях за Се маківці брали участь сотні отаманів Горука і Вітовського, прославився тут і П. Франко. Загинуло в цьому бою 49 стрільців, 168 поранено і 157 попало в полон. Лише після двох років війни стрільцям було дозволено носити українські однострої і відзнаки.